Інклюзивні державні інститути - не на словах, а на ділі Ч.1

Екстрактивність чи інклюзивність

Неабиякої популярності у світі набирають думки цьогорічних Нобелівських лауреатів у сфері економіки політолога Джеймса Робінсона та економіста Дарона Аджемоглу

У центрі вивчення науковців – тема взаємозв’язку економічного зростання і політичних інститутів, важливості ефективної держави й сильного громадського суспільства. Було б цікаво поміркувати, чи є ці ідеї актуальними для української держави, котра досі не може похвалитися міцними інституціями та сталим економічним розвитком.

Ключове питання у доробках Робінсона й Аджемоглу: чому одні країни світу успішні й продовжують накопичення свого капіталу, а інші тим часом перебувають у стані постійного зубожіння? На їхню думку, головний фактор економічної сталості держав є характер побудованих політичних і економічних державних інститутів, які у свою чергу науковці поділяють на екстрактивні та інклюзивні.

Характерною ознакою екстрактивних інститутів є спрямованість на першість у суспільстві окремих домінуючих груп. За таких інститутів більшість населення обмежена у доступі до економічних ресурсів. Це створює неабиякі перешкоди для всіх верств населення щодо доступу та участі у ринкових відносинах. В умовах існування цих інститутів економіка замкнена на елітах, які закріплюють свій вплив як неофіційно, так і в правовому полі. Еліти впливають на формування та ухвалення рішень, а залежні від них політичні інститути (правоохоронні органи та суди) підтримують цей механізм нерівномірного перерозподілу державних ресурсів.

Інклюзивні інститути відкриті для всіх верств суспільства. Для них є характерними захист приватної власності та великі економічні свободи. Ба більше, вони гарантують комфортний бізнес клімат, неупереджене функціонування правової системи. Важлива ознака інклюзивних інститутів - правова стійкість до зловживань, що стимулює можливості економічного розвитку.

Так, економічне зростання безпосередньо не обумовлене інститутами. Є автократії, які диктують екстрактивну політику, але спромоглися показати економічне зростання. Деякі диктаторські держави можуть генерувати нові види економічної діяльності, пропонувати доволі широке поле можливостей для підприємництва, але в той же час і переконливо тиснути на бізнес там, де вважають за потрібне. За диктаторських режимів бізнес повинен чітко орієнтуватися на уряд, на партійну лінію, бо в іншому випадку має бути готовим не тільки до обмеження свого розвитку, а й до захоплення чи ліквідації. Тож фактично екстрактивні інститути служать інтересам політичних і фінансових груп, котрі прагнуть зберегти владу й монополію на ресурси, а також завадити впровадженню широких можливостей для більшості суспільства. Зрештою внаслідок принципу вибірковості екстрактивні інститути штовхають державу до монополізації основних ресурсів та свавілля, тим самим економічно програють більш ефективним інклюзивним інститутам.

При цьому, нобелівські лауреати наполягають, що інклюзивні інститути у тому числі мають контролюватися з боку суспільства. Науковці є прихильниками сильних державних інститутів поряд з активним суспільством. Якщо цей баланс порушується у той чи інший бік, це призводить або до автократії, або до анархії.

Едуард Єфіменко