Українська поліція крізь кадри воєнної хроніки та світоглядні зміни

04 December 2022
 Українська поліція крізь кадри воєнної хроніки та світоглядні зміни

Голова Національної поліції України Ігор Клименко

Війна крім болю й руйнування приносить багато змін. Деякі з них сьогодні є найбільшим зрушенням у суспільстві

Війна нагадала українцям, що вони – українці. Наша українськість прокинулася, виросла у максимальній прогресії, поширилася по всіх куточках країни, навіть, вийшла далеко за її межі.

Кожний на своєму місті, де б він не був в обставинах війни, почав робити для України у рази більше, ніж це відбувається у мирні часи. Українці воюють, працюють й викладаються так, що їхні зусилля іноді виглядають ніби за межами людських можливостей.

Військові, цивільні, правоохоронці – всі розуміють ступінь відповідальності за долю своїх сімей, своїх громад і, зрештою, всієї країни.

Війна змінила всіх. А хто найближче до людей та їхніх проблем у кризові часи? Так, поліцейські, котрих війна змінила також, і не тільки тому, що законодавці розширили їх функціонал. Завдяки справжній самовідданості співробітників Національної поліції, у якому б напрямку вони не працювали, для громадян їхня присутність стала, якщо не стовідсотковою, то реальною і надважливою запорукою головного - безпеки.

От як описував керівник Нацполіції України Ігор Клименко перші дні у тільки-но визволеному від ворога Ірпені на Київщині: «І перше рішення, яке прийняли – збільшити присутність поліції, збільшити кількість патрулів для того, щоб люди, які будуть повертатися, не боялися, бо страх, який сформувався за той місяць (присутності російських окупантів) був сильний. Друге – це допомога людям, які виходили з підвалів: підвезти когось, провести, надати вкрай необхідне – їжу, воду». За словами Клименка, коли мешканці відчули дбайливе плече і щоденну допомогу поліцейських у режимі 24/7, коли у них з’явилося усвідомлення безпеки, тільки потім вони стали звертатися до правоохоронців з приводу зруйнованого та вкраденого майна.

На початках війни, коли військові були ще не в силах міцно відбивати й вичавлювати російських окупантів, поліція завжди виходила останньою з кожного міста перед тим, як туди заходив ворог. Саме на працівників поліції була покладена відповідальність за людей, яких треба було рятували. У багатьох випадках, це відбувалося за рахунок життів правоохоронців. Поліцейські виконували свої обов’язки з честю і до кінця, без наказу ніхто не залишав місце служби. Поодинокі випадки, коли хтось у критично небезпечних ситуаціях самовільно приймав рішення зрадити службу, очільник Нацполіції прокоментував відверто й рішуче: «Так, були й такі, але їх одиниці. Всі вони звільнені з лав Національної поліції».

«Поліція Ірпеня залишалася у місті разом з цивільними. Поліцейські допомагали місцевим жителям евакуюватися, переводили через зруйнований міст, до Києва. І коли вже не було можливості проводити евакуацію, а до поліцейського відділку, який перед цим прицільно обстрілювали окупанти, фізично залишилося менше кілометру, працівники поліції отримали команду відходу», - доповів Клименко.

«Ми були до 5 березня , поки ще їздили потяги і можна було евакуюватися, людей виводили через міст. І цивільні люди, і особовий склад знаходилися тут у сховищі, у відділі поліції, разом нас було десь 120 людей. І їсти готували тут, і якось підтримували один одного. Саме сюди російські військові тоді не дійшли…Я розуміла, що можу комусь ще допомогти, тому залишилася. Так вийшло, що не змогла допомогти своїм рідним – російські військові вбили мою маму, вітчима хрещеного батька», - розказала одна з поліцейських Ірпінського міськвідділу про березневі обставини наступу росіян на Ірпінь.

«У «братській могилі» в Бучі був знайдений працівник поліції з Бучанського управління, який займався евакуацією. Його цілеспрямовано вбив російський снайпер. Поліцейський був похований у формі і з жетоном», - з болем повідомив голова Нацполіції.

Сьогодні поліцейські і займаються безліччю справ – від підтримання суспільного правопорядку до надання гуманітарної допомоги на лінії вогню та евакуації мирного населення з зони боїв, від виявлення диверсантів та розслідування військових злочинів російських вояків до першочергової елементарної допомоги людям у їжі, воді, одязі та налагодженні життєдіяльності, особливо на щойно звільнених від агресора територіях.

На Донеччині, яку окупанти майже постійно нещадно обстрілюють, поліцейські екіпажі, так звані «білі янголи» щодня, ризикуючи життям, виїжджають на допомогу людям у найнебезпечніші населені пункти у пошуку поранених, з метою транспортування з під обстрілів, доставки ліків і критично необхідних речей для підтримання життя. За допомогою приладів нічного бачення «білі янголи» працюють переважно у темряві, у ночі,щоб не привертати увагу окупантів й залишатися непомітними. Поліцейські, медики, рятувальники, котрі працюють у складі таких екіпажів, стали для жителів Мар’їнської громади, справжніми янголами, завдяки яким вони ще живі й мають надію на майбутнє. Як підкреслив керівник Нацполіції Клименко, загалом з гарячих точок «янголи» вже вивезли, винесли на руках, врятували понад 800 людей, і такий «подвиг» вони здійснюють постійно.

Нещодавно за проявлений героїзм бійці зведеного загону Департаменту патрульної поліції НПУ, полку НПУ «Сафарі», батальйону НПУ «Цунамі», батальйону НПУ «Захід» були відзначені й нагороджені Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України. Вони з перших днів повномасштабного вторгнення мужньо боронили Україну від російських окупантів в одному строю з підрозділами ГУР та ЗСУ, брали участь у ряді спецоперацій, починаючи від звільнення Ірпеня у березні, й продовжуючи свій бойовий шлях на півдні – Херсонському й Миколаївському напрямках, та на сході – Харківській, Донецькій та Луганській областях. Відзначені поліцейські, разом з іншими воїнами, уособлюють справжню українську незламність, яка у кінці кінців стане для агресора непереборним фактором його поразки.

Війна, попри всі руйнації, змінює, оновлює й дає простір для переосмислення. І, не важливо, чи ти військовий, чи поліцейський, чи волонтер, чи підприємець, війна підштовхнула всіх зрозуміти, і не з книжок, а з реальності, найважливіші речі: що ж по суті означає Батьківщина, обов’язок, що означає бути громадянином. Через труднощі, через горе, через біду, втрати, неймовірний біль ми прямуємо в потрібному напрямку.

Кожний, хто пройде війну й відповість собі на запитання, чому він там був, яка його роль, яка місія, уже ніколи не ховатиметься, не перекладатиме відповідальність і прийняття рішень на кого-небудь, буде гостро потребувати справедливості в усіх її проявах. До прикладу, як та дівчина поліцейська, чиї близькі загинули, бо вона виконувала обов’язки на службі й рятувала мешканців Ірпеня, або як ті поліцейські, що у складі спецпідрозділів пройшли пекло боїв за звільнення Ірпеня, Херсонщини, Миколаївщини, Харківщини. Такі люди вже будуть здатні впливати на формування нового суспільства, нести йому усвідомлення: ти громадянин, ти повинен уміти захищати те, що для тебе найцінніше.

Возможно, это изображение 4 человека, люди стоят и на открытом воздухе

На зображенні може бути: 3 людини та військова форма

Возможно, это изображение 5 человек, люди стоят и на открытом воздухе

Возможно, это изображение 5 человек, люди стоят и в помещении

Возможно, это изображение 8 человек

Возможно, это изображение 2 человека, люди стоят и на открытом воздухе

Возможно, это изображение 7 человек, люди стоят и на открытом воздухе

Возможно, это изображение 4 человека и люди стоят

Возможно, это изображение 5 человек и люди стоят

Возможно, это изображение 13 человек и на открытом воздухе

Возможно, это изображение один или несколько человек, люди стоят и на открытом воздухе

Едуард Єфіменко